Конституційний суд України оприлюднив прийняте 10 листопада 2011 рішення № 15-рп/2011 у справі № 1-26/2011, відкритому на підставі конституційного звернення громадянина Степаненко Андрія Миколайовича.
Останній просив дати офіційне тлумачення ряду положень Закону "Про захист прав споживачів" у їх взаємозв'язку зі статтею 42 Конституції України (згідно з якою держава захищає права споживачів). Заявник стверджував, що суди поширюють дію Закону лише на процес укладення договору споживчого кредиту, а органи виконавчої влади - також і на стадію виконання.
Зокрема, його цікавила офіційна інтерпретація положень:
- Пункту 23 статті 1 Закону, згідно з яким споживчим кредитом вважаються кошти, надані кредитодавцем, у тому числі і банком, на придбання продукції;
- Абзацу другого частини четвертої статті 11 Закону, згідно з яким споживач не зобов'язаний сплачувати будь-які кредитодавцю збори, відсотки, комісії, інші вартісні елементи кредиту, не зазначені в договорі;
- Пункту 2 частини сьомої статті 11 Закону, згідно з яким право відкликання згоди на укладення кредитного договору без пояснення причин протягом 14 календарних днів з моменту його укладення не поширюється на споживчі кредити на придбання житла;
- Частини восьмої статті 18 Закону, згідно з якою нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь останніх;
- Частини третьої статті 22 Закону, згідно з якою споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.
КСУ не прокоментував норми статей 18 і 22 Закону, пославшись на відсутність доказів того, що вони по-різному застосовуються на практиці. Що ж стосується інших положень, то відносно них був винесений наступний "вердикт" - дія цих норм поширюється на всі відносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення договору, так і під час його виконання .
Дуже цікава і показова мотивування Суду. Він підкреслює, що держава зобов'язана забезпечити баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, інтересами банків і правами споживачів кредитів. Споживачам, як зазначає КСУ, об'єктивно не вистачає знань для правильного вибору товару (в даному випадку - кредиту) і для укладення договору про придбання такого товару (кредиту).
Саме тому мета держави - забезпечити особливий захист інтересів слабшого - споживача кредиту, а також фактичне, а не формальне рівність сторін у цивільно-правових відносинах. Все це - підстава для обмеження свободи договору та встановлення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування і на етапі укладання, і на етапі виконання договорів.
http://news.ligazakon.ua/news/2011/11/16/51917.htm
|
