Пленум ВАСУ своєю постановою від 19 грудня 2011 узагальнив практику вирішення спорів у справах дітей війни щодо надбавки до пенсії, щомісячного довічного утримання чи державної соціальної допомоги.
Суд підкреслив, що законом не передбачена видача дітям війни документів, що підтверджують їх статус, а тому для встановлення права на отримання підвищення до пенсії суди повинні крім документів, що підтверджують дату народження (нагадаємо, що до дітей війни належать люди, що народилися з 3 вересня 1927 по 2 вересня 1945 року), витребувати дані про отримання позивачем пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) або державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, які дають право на отримання підвищення до пенсії. Відсутність штампа в пенсійному посвідченні або тимчасової довідці органів праці та соціального захисту населення про наявність у позивача статусу дитини війни, як це визначено наказом Міністерства праці та соціальної політики від 5 квітня 2006 року № 107, не може бути підставою для залишення без руху і повернення позовної заяви.
Крім того, ВАСУ підтвердив, що належним відповідачем у справах щодо здійснення перерахунку підвищення до пенсій за позовами осіб, віднесених до категорії дітей війни, є ПФУ. Тому залучення до участі в таких справах у якості співвідповідача чи третьої особи інших органів, у тому числі Державного казначейства, є помилковим.
Суд також роз'яснив, що такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів незалежно від обраного позивачем способу захисту порушеного права, в тому числі і способу захисту у вигляді стягнення невиплачених сум зазначеного підвищення до пенсії чи соціальної допомоги.
Державна соціальна підтримка дітей війни у вигляді підвищення до пенсії за своєю правовою природою є окремим джерелом доходу дітей війни і не є складовою частиною їхньої пенсії, щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги. Тому судам слід враховувати, що по зазначеній категорії справ строки звернення до суду визначаються за правилами статті 99 КАС. Приписи ст. 87 Закону "Про пенсійне забезпечення" та ст. 46 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якими встановлені терміни виплати нарахованих, але не отриманих сум пенсій за минулий час, не поширюються на ці правовідносини, а тому не можуть застосовуватися судами при розгляді зазначених спорів.
Законодавчо розмір мінімальної пенсії за віком встановлений тільки статтею 28 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка і підлягає застосуванню при розгляді таких спорів. При цьому Суд вважає, що положення ч.3 вказаної статті не є перешкодою для застосування встановленого розміру мінімальної пенсії за віком, оскільки законодавство не містить іншої правової норми, якою був би встановлений розмір мінімальної пенсії за віком.
http://news.ligazakon.ua/news/2011/12/30/54702.htm
|
